Так весело, безпечно, безтурботно:
черешень жмені, груші у садках…
Так солодко і так безповоротно
розтанули із медом в стільниках.

В дитинстві все попереду, все буде —
кар’єра, статки, успіхи, сім’я,
надійні друзі, добрі, щирі люди…
Так мислив, сподівався, мріяв я.

А стало так нелегко і непросто, —
хоч впору стильний «з голочки» костюм,
наваляться турботи не за зростом
і в серці сколихнуть принишклий сум.

Про час, коли втішав нас голос мами:
— Не плачте, до весілля заживе.
У спогадах знайомими стежками
щось приспане з дитинства оживе.

І стане все так легко і так просто,
неначе віти соком налились.
І одяг, і проблеми — все за зростом,
і знову я такий, як був колись.

Леся Вознюк